Спеціалізовані установи Організації Об’єднаних Націй

Актуальність даної теми дослідження полягає в тому, що сьогоденна міжнародно-правова система характеризується розгалуженістю та широким спектром відносин, що виникають в процесі реалізації суб’єктами своїх прав та обов’язків. Однією з основних організацій, що відає регуляцією цих відносин є Організація Об’єднаних Націй та її спеціалізовані установи, як швидкий інструмент реагування на виклики у міжнародно-правовій сфері.

В українському навчальному середовищі студентів, спеціальностей з поглибленим вивченням міжнародних галузей, багато уваги приділяється вивченню діяльності Організації Об’єднаних Націй та пов’язаних з нею організацій. Саме тому важливим є поглиблення та систематизація отриманих знань у цій сфері, а також більш детальний розгляд тих установ, що досить рідко  включаються у загальну програму вивчення. Вважаючи на те, що ООН є найбільшою представницькою організацією (вона складається з понад 190 держав), єдиною організацією універсального характеру та має на меті сприяння міжнародному миру та безпеці, зрозумілим є те, що спеціалізовані установи ООН є ланкою, що з’єднує держави світу у різних сферах співпраці на єдиному полі переговорів та дозволяє вирішувати проблемні аспекти швидше та ефективніше. Ця система є найбільш розгалуженою, що вимагає окремого дослідження та виокремлення цілей та завдань цих установ.

Метою дослідження є поглиблення знань щодо спеціалізованих установ ООН та вивчення їх основних функцій та цілей.

Задля досягнення мети необхідним є виконання наступних завдань:

  1. вивчення історії становлення інституту спеціалізованих установ у світі;
  2. визначення поняття спеціалізованої установи ООН;
  3. виокремлення особливостей та характеристик установ, що дає змогу відносити їх до спеціалізованих установ ООН;
  4. класифікування спеціалізованих установ;
  • аналіз діяльності окремих установ як прикладу інструменту швидкого реагування на посталі виклики міжнародного суспільства.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини, які виникають в процесі реалізації первинними суб’єктами міжнародного права до співпраці на міжурядовому рівні.

Предмет дослідження – норми українського та міжнародного законодавства, які закріплюють принципи, методи та засоби створення спеціалізованих установ на основі міжурядових договорів.

В процесі написання роботи використані методи дослідження, що є відповідними до поставленої мети та завдань реферату. За допомогою загальнонаукових методів, а саме аналізу та синтезу були виокремлені загальні засади розвитку законодавства у сфері створення спеціалізованих установ в Україні та державах-членах ООН. За допомогою описового методу у роботі були викладені засади функціонування міжнародного механізму створення та регулювання діяльності спеціалізованих установ ООН. Історичний метод допоміг у дослідженні хронології становлення та розвитку поняття спеціалізованої установи з огляду на розвиток міжнародного законодавства у цій сфері. Усі методи були використані для всебічного вивчення об’єкту роботи.

Структура роботи: вступ, питання, висновки та список використаних джерел.

Історія створення спеціалізованих установ ООН

Спеціалізовані установи є відносно новими формами регуляції специфічних міжнародних відносин. Їх прототипами були перші міжнародні адміністративні союзи, створені на початку ХІХ століття [1]. Причинами створення міжнародних організацій були розростання взаємозв’язків і взаємозалежностей держав і націй. Поява нових сфер регулювання, а саме глобалізація світових економічних відносин, науково-технічний прогрес, розвиток морських перевезень та залізничного сполучення, породили гостру необхідність до регулювання і систематизації нових міжнародних зв’язків. На цій основі виникли перші спеціалізовані міжнародні організації: Всесвітній поштовий союз (1874 р.), Міжнародний телеграфний союз (1865 р.) та ін.

Ці та інші схожі організації мали дві основні функції: накопичення інформації та сприяння розробленню міжнародних стандартів у своїй галузі.

Після подій Першої світової війни відбувається зміщення вектору розвитку діяльності спеціалізованих міжнародних організацій. Таким чином, створена у 1919 р., Міжнародна організація праці займалася врегулюванням суперечностей між працею і капіталом, впровадженням гуманних умов праці та розробки плану діяльності щодо подальшого соціального забезпечення працюючого населення. Тобто, завдання МОП були вже спрямовані на економічну, політичну та соціальну сфери.

Цей період розвитку інституту міжнародних спеціалізованих установ характеризується дещо вужчим спектром їх направлень діяльності, адже в період функціонування Ліги Націй головний акцент робився саме на політичних питаннях світової спільноти.

Вперше серйозне обґрунтування необхідності спеціалізованих установ було викладено на конференції в Думбартон-Оксі (1944 р.). Саме тут було вирішено, що саме ООН сприятиме вирішенню міжнародних економічних, соціальних та інших гуманітарних проблем через систему спеціалізованих установ.

Першими міжнародними організаціями, при створенні яких вкладалася мета до врегулювання певних специфічних міжнародних відносин були: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), що очолив фінансову групу, куди увійшли Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК).

Задля досягнення мети подолання дефіциту продовольства у 1945 році була створена Продовольча і сільськогосподарська організація Об’єднаних Націй (ФАО). У 1946 р. заснована ЮНЕСКО – Організація Об’єднаних націй з питань освіти, науки й культури, що мала за головну мету – сприяння миру та безпеці шляхом залучення країн до співробітництва в галузях освіти, науки й культури.

У післявоєнні роки також виникли організації, що мали технічний характер основи своєї діяльності з метою обміну інформацією, а також надання технічної допомоги, а саме: Всесвітня організація інтелектуальної власності (1970 р.), Міжнародна морська організація (1959 р.), Міжнародна організація цивільної авіації (1947 р.).

Створений у 1977 році Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (МФСР) мав на меті надання допомоги країнам, що розвиваються, у   збільшенні культивації продовольства та ліквідації хронічного голоду.

Деякі спеціалізовані установи ООН були реорганізованими нащадками міжнародних організацій. Так, Міжнародна метеорологічна організація 1873 року, реорганізована у Всесвітню метеорологічну організацію у 1950 році під егідою ООН; Міжнародний телеграфний союз 1865 року – у Міжнародний союз електрозв’язку (1977 р.).

У післявоєнний період були засновані міжнародні організації, що увійшли в систему ООН, проте юридично не визнані спеціалізованими установами: Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ), Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ).

На сьогодні до системи спеціалізованих установ ООН входять сама ООН, МАГАТЕ, допоміжні органи Генеральної Асамблеї на правах автономних організацій.

Таким чином, історія запровадження міжнародних спеціалізованих установ відображає настрої тогочасного міжнародного суспільства, а також рівень розвитку юридичної думки та свідомості щодо ще не залучених до регулювання сфер міжнародного життя.

Поняття та класифікація спеціалізованих установ системи ООН

Спеціалізовані установи ООН – це відокремлені міжнародні організації, що функціонують на основі співпраці з Організацією Об’єднаних Націй за допомогою спеціальних угод з Економічною і Соціальною Радою ООН. Створення таких утворень вмотивоване необхідністю сприяння співпраці та координації держав у окремо взятих галузях.

Згідно зі ст. 57 Статуту ООН спеціалізовані установи ООН повинні підпадати під чотири основні правові ознаки:

  1. мати міжурядовий характер створення;
  2. мати широку міжнародну відповідальність у межах їх установчих актів;
  3. здійснювати співробітництво в спеціалізованих галузях, таких як, економічна, соціальна, культурна, гуманітарна та інші;
  4. мати зв’язок з ООН [2].

Саме наявність всіх чотирьох рис надає право вважати ту чи іншу міжнародну організацію спеціалізованою установою.

Однією з основних ознак спеціалізованої установи є те, що її статут повинен мати міжурядовий характер. Тобто, установчий акт укладається тільки на рівні країн, що говорить про рису спеціалізованої установи як похідного суб’єкта міжнародних відносин. Їхнє існування ґрунтується лише волею основних суб’єктів, а саме держав.

Другою ознакою спеціалізованої установи ООН є її здатність нести міжнародну відповідальність у певних сферах, тобто деліктоздатність. Її обсяг та межі залежать від об’єму правосуб’єктності установи, наданої ній в момент створення та природи походження.

Третьою ознакою є наявність процесу здійснення співробітництва установою в спеціальній сфері, тобто звуження кола функцій лише до певної спеціальної області, що передбачається установчим актом.

Четвертою ознакою спеціалізованої установи є необхідність наявності договору про співробітництво з Організацією Об’єднаних Націй. Зазичай, такий договір від імені ООН укладає ЕКОСОР за ініціативою тієї чи іншої організації, що хоче набути статус спеціалізованої. Такий договір за своєю юридичною природою визнається міжнародним та є схожим за своєю структурою до інших аналогічних договорів ООН. Як правило, в ньому розглядається питання визнання установи, координації функціонування та співробітництва в технічній, статистичній чи адміністративній сферах, рекомендацій, взаємного представництва, щорічних доповідей, можливості звернення до Міжнародного Суду за консультативним висновком, бюджету та фінансів, строку дії, ліквідації тощо.

Як п’яту ознаку спеціалізованої установи ООН слід виділити схожість структури окремо взятих установ, не зважаючи на різні сфери діяльності:

  1. Так, в кожній представлені керівні органи, що складаються з представників всіх держав-учасниць. Це може бути виражено у формі Асамблеї або Конференції, що збирається на сесії з певною періодичністю (раз на два і більше років);
  2. виконавчий орган – представлений Радою, що має компетенцію до безпосереднього керівництва організацією;
  3. а також постійний секретаріат, що очолюється обраним на певний строк Генеральним директором або секретарем.

Діяльність міжнародної організації починається після вступу в дію її статуту. Проте, на практиці наявні і виключення, а саме Статут Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) був підписаний у 1946 році, проте вступив в законну силу лише через два роки.

Особливістю функціонування спеціалізованих установ ООН є принцип суверенної рівності держав у процесі прийняття рішень, адже така установа не може нести в собі риси наднаціональності, що суперечить повазі до державного суверенітету учасників. На думку Лабейрі-Менахема, така особливість вичерпно виражається в принципах участі та федералізму. Тобто, держави-члени мають вирішальний голос у всіх рішеннях, проте делегують частину своїх прав установі у тій сфері, на якій вона спеціалізується [3].

Друга особливість діяльності спеціалізованих установ ООН полягає у встановленій системі контролю за діями останніх. Контролюючим механізмом визнається право ООН розглядати бюджети установ та затверджувати фінансові угоди [4]. ЕКОСОР, у сою чергу, надає консультації та рекомендації спеціалізованим установам, займається забезпеченням взаємного представництва Ради та установ задля участі в обговореннях проблемних аспектів у Раді, Комісіях та в самих спеціалізованих установах.

Класифікація спеціалізованих установ ООН здійснюється за критерієм сфери їх спеціалізації. Таким чином, Ю.М. Колосов розділяє їх на:

  1. організації економічного характеру (Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО));
  2. організації культурного та гуманістичного направлення (Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ));
  3. організації соціального характеру (Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ), Міжнародна організація праці (МОП));
  4. метеорологічні організації (Всесвітня метеорологічна організація (ВМО));
  5. організації з питань  транспорту та зв’язку (Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародна морська організація (ІМО), Всесвітній поштовий союз (ВПС), Міжнародний союз електрозв’язку (МСЕ));
  6. сільськогосподарські організації (Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (МФСР), Продовольча та сільськогосподарська Організація Об’єднаних Націй (ФАО));
  7. фінансові організації (Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ)) [5].

Істотною проблемою нормального функціонування спеціалізованих установ є те, що сьогодні простежується гостра конкуренція серед останніх щодо розподілення коштів ООН на потреби у тій чи іншій сфері. Сутички виникають між спеціалізованими установами та іншими структурними підрозділами ООН, а також між урядами тих країн, що роблять найбільші внески до бюджету організацій та країнами, внески яких є незначними.

Проте, наразі це спірне питання вирішується принципом належності одного голосу одній країні, в незалежності від її вкладу до загального бюджету. Тобто, це створює систему голосів, що дозволяє країнам, що розвиваються звертати увагу та вирішувати свої нагальні проблеми та зміщувати акцент уваги з гегемонів міжнародної дійсності.

Отже, визначеність поняття спеціалізованої установи ООН дає змогу говорити про особливості функціонування останньої на сучасній міжнародній арені з урахуванням особливостей її компетенції, обмеженої установчими договорами, розробленими та ратифікованими державами-учасницями та самою ООН.

А, також, простежуються певні спільні риси спеціалізованих установ у сфері організації їх структури, що дає змогу спростити процес розуміння того, яким чином приймаються рішення  тих чи інших установах в незалежності від галузі діяльності.

Група Світового Банку, програми та фонди ООН

Група Світового банку – це умовне об’єднання із п’яти міжнародних організацій, що займаються наданням позик, зазвичай, бідним країнам. Банк заснований 27 грудня 1945 року та включає  себе Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР, 1945 р.), Міжнародну асоціацію розвитку (МАР, 1960 р.), Міжнародну фінансову корпорацію (МФК, 1956 р.), Багатосторонню агенцію з гарантій та інвестицій (БАГІ, 1988 р.), Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС, 1966 р.).

Щодо окреслення термінів, то поняття «Світовий банк» має стосунок лише до Міжнародного банку реконструкції та розвитку та Міжнародної асоціації розвитку, а «Група Світового банку» застосовується для окреслення усіх п’яти вищезазначених установ колективно.

Діяльність Групи Світового банку полягає у опублікуванні щорічного Звіту «Ведення бізнесу», що висвітлює результати досліджень регуляторних правил, що підвищують чи обмежують ділову активність.

Основоположною метою банку є процес скорочення бідності у всьому світі за допомогою підтримання та зміцнення економіки бідних країн. У своїй діяльності ці організації скеровуються Цілями розвитку тисячоліття, що визначають основою підвищення рівня життя населення, сприяння економічному зростанню і розвитку країн.

Діяльність Групи полягає у надання кредитів задля нарощування потенціалу, що базується на двох основних принципах: створення сприятливого клімату для інвестиційної діяльності, робочих місць, сталого економічного зростання країн та вкладання ресурсів в людей, що опинилися за межею бідності, задля подальшої їх участі  процесах розвитку.

Світовий банк нараховує кількість своїх учасників у 184 країни-члени, що беруть безпосередню участь у кредитній історії організації.  У 2003 році Група Світового Банку нарахувала 18,5 млрд наданих кредитних коштів для операцій в більш ніж 100 країнах, що розвиваються [6].

Відображенням нагальних проблем сучасного суспільства є активна діяльність такого агентства Організації Об’єднаних Націй як Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), що спрямовує свої функції на захист та підтримку біженців, та сприяння їхньої подальшої інтеграції, добровільному поверненню або переселенню до третьої країни.

Початком роботи агентства вважається 1950 рік, адже після Другої світової війни воно допомогло більше мільйону біженців. До його фронту роботи входить також діяльність щодо захисту біженців з Гонконгу (1957 р.), Африки (1960-і рр.), Пакистану (1970-і рр.) та ін.

З практичної точки зору УВКБ ООН сприяє розповсюдженню домовленостей між країнами щодо захисту біженців через систему міжнародних угод з цього питання. Завдяки цьому відбулося розширення мандату УВКБ ООН на біженців різних груп, а саме:

  • шукачів статусу біженців;
  • біженців, що повертаються у країну походження;
  • внутрішньо переміщені особи.

Так, з 2002 року УВКБ ООН працює на території України з урядом напряму та бере участь у розробці та вдосконаленні національного законодавства щодо ефективності системи надання притулку біженцям, а також їхньої подальшої інтеграції відповідно до стандартів міжнародних конвенцій та договорів.

Спорідненою за цілями та сферою діяльності є Всесвітня продовольча програма ООН (ВПП), створена в 1961 році, що займається питаннями надання харчової підтримки державам, що не в змозі забезпечити цим населення повною мірою. Так, ВПП має на своєму рахунку забезпечення продовольством приблизно 90 млн осіб (58 млн — діти).

Продовольча допомога ВПП спрямовується і на боротьбу з дитячою смертністю у світі та хворобами ВІЛ-СНІД. Так, щорічно 20 мільйонів дітей отримують допомогу від ВПП через механізм програм дитячого харчування.

Фінансування відбувається через грошові вкладення урядів країн, приватних осіб та корпорацій.

В Україні ВПП працює з 2014 року в рамках превенції та зменшення наслідків збройного конфлікту на Сході країни. Забезпечення продовольством тут відбувається за системою ваучерів, що передбачає видачу останніх найбільш вразливим групам населення, що знаходяться під загрозою недоїдання в Донецькій та Луганській областях. Таким чином, продуктовий ваучер вартує приблизно двадцять доларів США та надає доступ до товарів, що є у наявності у місцевих супермаркетах [7].

Структура Організації Об’єднаних Націй з питань гендерної рівності та розширення прав та можливостей жінок – установа ООН, що займається питанням гендерної рівності у світі. Почала роботу в січні 2011 року, як допоміжний орган Генеральної Асамблеї ООН задля сприяння прогресу щодо задоволення потреб жіночого населення світу та об’єднання вже наявних мандатів окремих установ системи ООН, що діяли у сфері гендерної рівності. 14 вересня 2009 року за резолюцією Генеральної Асамблеї 63/311 було проголошено об’єднання:

  • Міжнародного науково-дослідного і навчального інституту ООН з поліпшення становища жінок,
  • Відділу з поліпшення становища жінок,
  • Фонду ООН для розвитку в інтересах жінок,
  • Канцелярії Спеціального радника Генерального секретаря з гендерних питань і поліпшення становища жінок.

Надалі ця структура очолена заступником генерального секретаря, котрий звітує Генеральному секретарю і призначається ним за погодженістю з державами-учасницями терміном на чотири роки. Важливим принципом при обранні керуючого(ї) є принцип географічного представництва та гендерного балансу, що повністю відповідає першочерговим цілям функціонування установи.

Нормативною базою роботи установи є Статут ООН, Пекінська декларація, рішення ХХІІ спеціальної сесії ГА ООН та Платформа дій, що здійснює підтримку гендерному балансу.

Таким чином, система Групи Світового банку ООН є досить вагомим інструментом у сфері міжнародного кредитування і аналогів якій немає у світі. Вона сприяє розвитку держав у економічній сфері та створює стійку базу співпраці та підтримку для держав розвинутого типу і тих, що розвиваються.

Програми та фонди ООН, у свою чергу, відіграють роль міжнародних інструментів у сфері соціальної рівності та гуманітарної допомоги державам, що свідчить про широкий спектр питань, що охоплює система ООН у своїй діяльності та надає гарантії до захисту порушених прав.

ВИСНОВКИ

Отже, спеціалізовані установи ООН – це система дієвих та швидких механізмів захисту прав світового суспільства і сприяння укріплення взаємозв’язків держав у тій чи іншій сферах. Така система створює умови для гарантування народонаселенню держав безпеки та відновлення тих невід’ємних прав, що надаються міжнародним та національним законодавствами.

Основною відмінністю таких установ від інших міжнародних організацій є тісний зв’язок з материнською організацією – ООН через договори, що укладаються спеціалізованими установами та Економічною і Соціальною Радою Організації Об’єднаних Націй. Через систему аналогічних договорів врегульовуються питання визнання таких установ, діяльність та сфера співробітництва, пропозицій включення в порядок денний, взаємного представництва, доповідей, рекомендацій, документообігу, допомоги ООН, обміну інформацією, технологіями, наявності можливості звернення до Міжнародного Суду щодо консультацій у певних питаннях та до інших підрозділів Організації, персоналу, філіалів та фінансових питань. Розгалуженість сфер відань тих чи інших установ свідчить про всеохоплюючий контроль ООН за дотриманням непорушних прав людини, а також розробку та введення в дію нових механізмів та технологій вирішення спорів не у відокремленості установ одна від одної, проте у тісній співпраці в незалежності від галузі спеціалізації.

Робота створена студентом Херсонського державного університету під керівництвом старшого викладача Долгова Антона

Добавить комментарий