Механізм забезпечення прав людини передбачений Європейською Соціальною Хартією

1. Зміст та значення Європейської Соціальної Хартії.

Основною метою Ради Європи, яка має місце у Страсбурзі, Франція, є захист прав людини. Найвідомішим аспектом міцної організації 47 держав-членів, ймовірно, є Європейський суд з прав людини. Рада Європи справедливо розглядає економічні та соціальні права як права людини і погодила інструменти їх гарантування.

Європейська соціальна хартія — це Договір Ради Європи, який гарантує основні соціальні та економічні права як аналог Європейської конвенції з прав людини, яка стосується громадянських та політичних прав. Хартія гарантує широкий спектр повсякденних прав людини, пов’язаних із працевлаштуванням, житлом, охороною здоров’я, освітою, соціальним захистом та добробутом. Він вимагає гарантування здійснення цих прав без дискримінації.

Жоден інший правовий інструмент на загальноєвропейському рівні не може забезпечити такий широкий та повний захист соціальних прав, як той, що передбачений Хартією, яка також служить орієнтиром у законодавстві Європейського Союзу; більшість соціальних прав у Хартії основних прав ЄС базуються на відповідних статтях Хартії. Тому Хартія розглядається як Соціальна Конституція Європи і являє собою важливий компонент архітектури прав людини на континенті.

Європейська соціальна хартія та механізм її звітності мають особливе значення для Європи як ключовий інструмент наших адвокатських зусиль у боротьбі з бідністю та соціальною ізоляцією та для більшої соціальної справедливості в Європі. Європейська соціальна хартія гарантує широкий спектр прав людини стосовно повсякденних найнеобхідніших потреб, пов’язаних із працевлаштуванням та умовами праці, житлом, освітою, охороною здоров’я, медичною допомогою, соціальним захистом, свободою пересування, а також захистом від бідності. У ньому особливий акцент робиться на захисті вразливих осіб, таких як літні люди, діти, особи з інвалідністю та мігранти. Ці групи людей систематично фігурують як найбільш уразливі члени суспільства в країнах CARES та європейських звітах Європи, а також у попередніх звітах про бідність та звітах з моніторингу криз. А Європа вважає права, закріплені в Європейській соціальній хартії, основоположними будівельними матеріалами для соціальних моделей, здатних ефективно боротися з бідністю та соціальною несправедливістю, як буде представлено у нашій наступній публікації «Соціальна справедливість та рівність у Європі», яка запущена 23 листопада 2016 року.

Міжнародні неурядові організації в Європі, мають право використовувати механізм звітності Європейської соціальної хартії через процедуру колективних скарг. Процедура дозволяє безпосередньо звертатися до Європейського комітету соціальних прав щодо ухвал щодо можливого невиконання Хартії у відповідних країнах, а саме у тих державах, які прийняли її положення та процедуру подання скарг.

Європа вважає Європейську соціальну хартію та процедуру колективних скарг дуже перспективним інструментом для ефективного досягнення нашої мети боротьби з бідністю та досягнення більшої соціальної справедливості в Європі. Тому Європа вирішила більше інвестувати у підвищення обізнаності щодо Європейської соціальної хартії серед своїх 49 членів, присутніх майже у всіх країнах-членах Ради Європи. Залежно від поточної ситуації в кожній державі -члені Ради Європи, організаціям пропонується виступати за ратифікацію країною Європейської соціальної хартії, виступати за прийняття її ключових положень, виступати за ратифікацію колективних скарг Процедура всіх держав-членів та внесок у механізм звітності шляхом надання Європейському комітету соціальних прав Ради Європи даних та інформації про недотримання положень Хартії або збору доказів як основи для колективної скарги.

Європа вважає, що, спираючись на систему звітності CARES, Європейська соціальна хартія надає нам додатковий і потужний інструмент для досягнення більшої соціальної справедливості на європейському континенті.

• Сутність контрольного механізму, передбаченого Європейською Соціальною Хартією.

Організація може подати скаргу про “незадовільне застосування Статуту” без зазначення потерпілого та без вичерпання інших шляхів подання скарги. Скарги мають бути подані у письмовій формі та стосуватися положень Хартії, прийнятих відповідною державою. Скарги мають надсилатися до Генерального секретаря Ради Європи, який підтверджує отримання та надсилає скаргу до Комітету незалежних експертів. Потім Комітет має визначити, чи скарга є прийнятною. Якщо скарга є прийнятною, Комітет повинен попросити постраждалу державу та організацію, яка подала скаргу, подати всю відповідну письмову інформацію та може організувати слухання з представниками залучених сторін. Після розгляду доказів Комітет повинен скласти звіт, в якому описується, як він розглянув скаргу, та представлені висновки щодо того, чи держава виконала свої зобов’язання за Хартією. У відповідь на звіт Комітет міністрів повинен прийняти резолюцію більшістю членів про надання рекомендації, адресованої державі, до якої подано скаргу. Після цього держава зобов’язана офіційно відповісти на рекомендацію під час наступного звітування перед Комітетом із соціальних прав.

Виконання рішень за механізмом подання скарг є, по суті, питанням політичного тиску з боку Ради Європи, і тому не настільки сильний, як інші європейські договори з прав людини, такі як Європейський суд з прав людини, але колективні скарги відповідно до Хартії мають ряд переваг. Менш формальний процес робить процедуру набагато доступнішою для організацій, які зазвичай неохоче беруть участь у судових розглядах, і більшість процесу можна проводити письмово. Так само той факт, що від потерпілого не вимагається подавати скаргу, означає, що закон, політика чи практика можуть бути оскаржені безпосередньо.

Європейська соціальна хартія також охоплює соціальні та економічні права в набагато більшій мірі, ніж інші загальноєвропейські договори, і тому дасть підставу для оскарження порушень прав, які не охоплюються іншими договорами. Ця процедура є особливо корисною для покращення профілю порушень прав, змушення держави зайнятися цим питанням та розбудови міжнародної підтримки адвокатури.

• Порівняльно-правові аспекти контрольного механізму Європейської Конвенції захисту прав людини та основних свобод і Європейської Соціальної Хартії.

Європейська конвенція з прав людини (ЄКПЛ) — це міжнародна угода з прав людини між 47 державами, які є членами Ради Європи (РЄ), — не плутати з Європейським Союзом.

Уряди, підписані до ЄКПЛ, взяли юридичне зобов’язання дотримуватись певних стандартів поведінки та захищати основні права та свободи простих людей. Це договір про захист верховенства права та просування демократії в європейських країнах.

Рада Європи, створена в 1949 р., І метою якої є просування прав людини, прийняла Європейську соціальну хартію у 1961 р .; вона була переглянута в 1996 році. Усі держави -члени ЄС є членами Ради Європи та ратифікували Європейську соціальну хартію. Хартія включає основні права у сфері соціальної політики в цілому (охорона здоров’я, соціальне забезпечення, соціальний захист), а особливо у сферах зайнятості та виробничих відносин, включаючи право на працю, на справедливі умови праці, на справедливу винагороду та на організовувати і вести колективний торг. Це був перший міжнародний договір, який прямо визнавав право на страйк.

Держави, які ратифікували Хартію, приймають щонайменше п’ять із семи основних статей Хартії: права на працю, організацію, колективні переговори, соціальне забезпечення, соціальну та медичну допомогу, права сім’ї на соціальний, правовий та медичний захист та захист трудових мігрантів. Крім того, вони зобов’язуються бути прив’язаними щонайменше до 10 із 19 статей у Частині II або до 45 із 72 пронумерованих абзаців.

Робота підготовлена студентом Херсонського державного університету, під керівництвом старшого викладача Долгова Антона